ZELYONKA: український перформативний простір 2019

Чистої води новаторством на воді Дніпра вздовж Оболонської набережної став «Балет катамаранів» Олександра Маншиліна – феномен, натхнений Музою Les Grans Eaux Nocturnes (Вечірні літні води), які відбуваються щолипня у Версалі: «Це як авіашоу, тільки замість неба – вода, замість диму згорілого керосину – розводи, а замість військових літаків – кольорові напівчовни-напіввелосипеди». Музичний текст, оркестрований Сергієм Вилкою з компанією записів блискавичного Жана-Філіпа Рамо (французький оперний композитор пізнього бароко, ХVIII ст.), пронизав в середині сучасний мікс ритму та знов відпустив до екскурсу в класичний світ геніального композитора, музика якого органічна та актуальна на сьогоднішній воді.
Катамарани виглядали легкими фрегатами або креналінами прекрасних дам. Доречі, вони були керовані парами професійних танцівників, які легко можуть вимальовувати на сценічному просторі координовані рухи народного танцю. Балетмейстер використав 22 фігури. В залі танцівники виконували їх за 4 хвилини. На воді їм знадобилися емоційна гнучкiсть, адже специфічні можливості руху катамаранів, робота з вітром, течією, швидкістю та взаємодією зробили полотно вистави сорокохвилинним видовищем. Фігури можливо було виконати тільки за принципом «нитка за голкою», інакше синхронність розпадалася та малюнок втрачав сенс. На березі йшло дійство, яке не зосереджувалося на симетричних малюнках катамаранів, не зважало на зміни музичних ритмів – це була історія, створена молодою авторкою Марією Сало. Два світи живуть паралельними площинами, знають один про одного та не пересікають межи... і все ж перехрестя прийшло з мотузкою від рук скрипальки, яка ніби стала продовженням колони катамаранів у діагональ перформативного дійства на березі.
В роботі хореографа Дани Сарман під назвою «Наступний» виконавцями стали три різні полотнища, які виступають нарівні з танцівницями, ледве не головними героями, адже від їх хитросплетінь і взаємодії тіл виконавців залежить подальший пластичний малюнок. Під час перегляду з’являється чимало асоціацій: три дівчини – три долі, три грації, три богині долі; рухи колом – символ буття; тканина як те, що заповнює наше життя, те чого ми рано чи пізно не витримуємо. За словами авторки ідея перформансу зародилася з бажання взаємодіяти з матеріалом, здатним до різноманіття, щоб вона була теж дійовою особою: літала, падала, збивала з ніг та пантелику. 
Перформанс кожного разу може ставати дебютом, бо має право на миттєву реакцію перформера. 
Постановниця перформансу Тетяна Знамеровська представила глядачам новий варіант творіння «З/А/Бортом». Експресивна пластика, робота з тканиною, де сукня перетворюється на шлейф, що тягнеться за людиною, фрагменти без музики, проекція зображень і навіть… маленькі словесні монологи. Останні не здаються зайвими, а грають на підсилення. В деяких місцях стає навіть моторошно від дилеми, в яку потрапила згвалтована дівчина. Дати життя дитині?.. «Мати казала: "Діти невинні". Але хто тоді винний?!». Тетяна Знамеровська зауважила, що це другий варіант постановки, який кардинально відрізняється від першого. Розвиток теми насильства пішов вшир і вглиб. «І це не останні зміни – каже постановниця – Ми змінюємося – світ навколо нас змінюється. Це буде знаходити свій відбиток…» І це вірний напрямок, адже сучасне мистецтво це передусім пошуки. Пошуки нового в старому, нових граней одвічних питань і проблем, нових засобів виразності , нових поєднань...
Тема прихованого в людині глибоко перетинається з темою підсвідомості й є настільки ж невичерпною. Постановка Валерії Павлішиної «Людина-Портрет» розштовхує тему прихованого в людині. Рано чи пізно наступає момент, коли крізь портрет-ідеал вилазять боком «не ті» емоції й почуття. З одного боку людина в розпачі, а з іншого – звільняється від накопиченого. Стосунки й взаємозв'язок між людиною та її «портретом для інших» яскраво переданий двома пластичними виконавицями. Підсвітлене напівпрозоре полотно, з якого з’являється «другий бік портрету», а в фіналі зникають і портрет, і оригінал, створює ілюзію паралельної реальності.
Перформанс «Свідомість(Під)» n’Era Dance Group знов підсилив тему стосунків свідомого й підсвідомого. А можливо це були дві свідомості чи дві підсвідомості? Точної відповіді нема. Головне, що ці дві сутності взаємодіють, іноді навіть конфліктують, іноді приймають один одного. Чому «сутність» в «чоловічому»? Виконавці чоловіки – сильні та професійні як танцори й перформери одночасно. Вони встигали проживати, а не акцентувати акробатичні елементи, силові підтримки, які стали природними пластичними засобами для передачі ідеї. Як і в попередньому перформансі, у «Свідомості(Під)» є своя «передісторія»: перший варіант (на кшталт ескізу) цього перформансу був показаний на Zelyonka Fest 2016 і отримав першу премію в конкурсі хореографів. Цього року Богдан Кириленко й Владислав Детюченко продемонстрували нову, розширену версію, яка виявилась вражаючою й заслужила професійну похвалу від їх польського колеги пана Каліновського, колежанок, журналістів та глядача.
«Геката» викликала глибокий внутрішній виклик та роздум про постмодерний простір танцю.Танець ХХІ ст є свідомою демонстрацією ідеології постмодернізму, пережитої наново для виявлення нових цілей у світосприйнятті, розширення власного кругозору і своєї ролі в нашому вимірі. Це життєво необхідно для переосмислення свого вищого “Я” творця-філософа у пошуках нових вирішень «великих питань людських».
«Геката», створений молодим хореографом Христиною Слободянюк, належить до таких. За тридцять хвилин три чарівні богині посіяли в свідомості присутніх безліч запитань, відповіді на які «сходились» різними соціально-гендерними шляхами залежно від проблем. Вони хвилювали ніжними тілами, затаївшими вбивчу силу смерті і життя, магією природно-жіночою, даною кожній з нас. 
Початок дійства уже тече на приході глядача і затягує у потойбічне дійство-обряд на березі ріки або озера. Яка вона, та межа води/берега? Що носять в собі бліді тіні жителів океану нашого несвідомого? 
Деталі: витончені фігури з ганчірками води, що акомпанементом капає в блискучі відра, а потім відмирання статуеток та миття підлоги; дерево, прикрашене тоненькими кольоровими стрічками, яке замінило колоду, що на першому показі роботи хиталася підвішена до стелі, наче стінобитне приладдя, майстерний захід до трансу за допомогою обрядових інструментів: варганів, співаючих чаш, глиняних свистульок, живого вокалу, музики вітру і флейти.... Таке занурення сучасного танцю до глибин етосу... 
фото: Олександр Долововз вистави "Свідомість (ПІД)" від n`Era Dance Group