ОПИС:

Коли піднімаються важкі вії, наче схід сонця осяває цей день її поглядВона неквапливо набирає повітря в грудиКутики вуст повільно зринають вгору, даруючи посмішку всьому навкругиНепорушно, наче вилита з воску, вона зустрічає новий день
СвоєРідна — це скриня, наповнена речами, які можна розглядати безкінечно. Глядач наче підглядає в шпарину за життям та побутом, традицією і самобутністю. Своєрідна — це про неї, про день, у якому вона має зупинити час, щоб встигнути все — огорнути теплом своє дитя, подарувати любов тому, з ким розділяє долю, заповнити дім смачними пахощами, привести до ладу світлицю, поточити ляси з коліжанками.
Проте, крізь грайливий настрій чітко проглядаються лінії, які зʼєднують історію із сьогоденням.
І жінка стає захисницею, яка будь-якою ціною збереже своє. Вона розкриває руки-крила, щоб захистити від чужого ока і проганяє нечистий дух.
Багряніє заграва. Прострілюючи темряву, проміння заливає світлом стомлену ніч Вона стоїть так само непорушна, ніби з каменю, із тріщинами і відколами, але така ж довершена і нескоренаВона пашіє силоюВ очах видніється прийдешній світанок
Для кожного вона свояПо-своєму рідна. СвоєРідна.